Насолоджуйся.
Люди розможуються завдяки їхнiй природженiй авантюрностi.
Можна лише чекати випадку. Як яблуко, що тримає в собi воду й насiння.
Туман, порожнеча. Свiт недотворений, без назв.
— Ось який стан натхнення, невже
надiйшов час на самого себе? Наскiльки я можу збайдужiти?
Кому догоджати?
День радісний, день безхмарний, день несподіваних смертей.
День без неба, день усвідомленої смерті.
Двері, що відчиняються, що загрожують, що протяжні, кроки.
Газ, що отруює, викликає сміх, весняний.
В поезiї немає моралi й правил. Ненавиджу, не навиджу, не на виджу.
А ти? Леткий, когерентний, описаний, — цього світу, краєвиди,
населення; відтоді, — ніби я, ти.
З туманного вечора, як раптове авто, виринає людина, схрещенi руки на грудях.
Примiтивний час, — розчиняється в повiтрi. Стояв тут, у джинсах. Тепер нема.
— І сьогодні здатися може, що зросла трава крізь асфальт, якої не було,
тобі може здатися, що ти тримаєш у руках зернину землі, які зовсім знесилені.
Ти мені говорила:
— Уяви, якби в такий весняний день, сьогодні, почалася війна…